Ніби ми злодії

Виправдати можна будь-що, якщо зробити це достатньо поетично. Олівер Маркс щойно вийшов з в’язниці, відсидівши там десять років за вбивство одного з найближчих своїх друзів. Убивство, якого він, можливо, і не скоював. Його зустрічає детектив Колборн, який і запроторив Олівера до тюрми. Він іде на пенсію, але перед тим хоче дізнатися, що ж насправді сталося десять років тому. Ще вивчаючи Шекспіра в академії, Олівер зауважив: його талановиті однокурсники грають ті самі ролі що на сцені, що в житті — лиходій, герой, тиран, спокусниця, — а сам він зазвичай залишався другорядним персонажем чужої постановки. Але одного разу викладачі змушують студентів помінятися ролями, й ось уже добродушне суперництво перетворюється на потворні сутички, а сюжет театральних п’єс утілюється в життя. Зрештою стається трагедія: одного із семи друзів знаходять мертвим. А перед іншими постає найскладніша акторська задача всього їхнього життя: переконати поліцію і себе самих у власній невинності.